Я колись листопад не любила

Я колись листопад не любила,
Він здавався сумним і порожнім.
Та свій погляд я круто змінила
Після того, як стала спроможна

Наодинці з дощем і вітрами
Своє серце в теплі зберігати
І людьми заподіяні рани
Благодаттю Христа лікувати.

Коли я полюбила самотність
Та навчилась вбачати в ній силу,
Стала дуже співзвучною осінь
Та негода зробилася мила.

І коли край порожнього поля
Хуртовина із листя кружляє —
То як вітер нелегкої долі
До гори мою душу здіймає.

А коли по вікну пробігають
Краплі довгої тихої зливи,
Дивний спокій в собі відчуваю,
Бо тепер з Богом дійсно щаслива.

Виктория Рахуба